Хрещатик — головна вулиця Києва, одна з найкоротших центральних магістралей світу (1,23 км), але водночас одна з найширших — до 130 метрів. Її назва, за однією з найпоширеніших версій, походить від перехресних ярів, що перетинали цю долину в часи Русі. Формування Хрещатика почалося наприкінці XVIII століття: тоді з’явилися перші дерев’яні будинки та було збудовано Міський театр, завдяки якому вулиця певний час називалася Театральною. Упродовж XIX — початку ХХ століття Хрещатик перетворювався на модерну міську вісь: тут уперше в Києві запровадили газове й електричне освітлення, водопровід і каналізацію, з’явилися перші трамваї та тролейбуси.
Під час Другої світової війни Хрещатик було повністю зруйновано, а його післявоєнна відбудова стала символом відродження міста. За проєктами архітекторів Анатолія Добровольського, А. Власова, В. Єлізарова, А. Малиновського та інших вулицю розширили до 100 метрів і створили єдиний архітектурний ансамбль у стилі українського козацького бароко — як шану традиційній культурі. Попри масштабні руйнування, низка історичних будинків на парному та непарному боці вулиці все ж збереглися. Серед них — колишні готелі, банківські споруди, прибуткові будинки та культурні інституції, що пережили мінливий характер історії та війни.
Сьогодні Хрещатик є символом Києва та важливою міською віссю, що поєднує чотири історичні райони — Старе Місто, Печерськ, Нову Забудову та Поділ, проходячи через Європейську площу, Майдан Незалежності та Бессарабську площу. Під час післявоєнної реконструкції на непарному боці висадили бульвар каштанів, які з часом стали однією з найвпізнаваніших ознак не лише Хрещатика, а й усього Києва. Сьогодні вулиця поєднує історичну пам’ять, архітектурну стилістику та статус центрального громадського простору столиці.
Пісня «Хрещатик» на слова Юрія Рибчинського у виконанні кантора Павла Зіброва є присвятою киянам та Хрещатику.