Флорівський монастир, повна назва якого Свято-Вознесенський Флорівський жіночий монастир, є однією з найстаріших та найзначніших жіночих обителей Києва. Розташований на Подолі, біля підніжжя Замкової гори, він існує, ймовірно, ще з XVI століття, а перша документальна згадка датується 1566 роком у грамоті польського короля Сигізмунда II Августа. Спершу монастир носив ім’я Святих мучеників Флора і Лавра, а після приєднання у 1711 році Вознесенського жіночого монастиря отримав сучасну назву. Об’єднання принесло обителі багатство та славу, адже Вознесенський монастир був відомий золотошитним мистецтвом та вважався одним із найбагатших у Києві.
Ансамбль монастиря є пам’яткою архітектури національного значення та поєднує споруди різних століть і стилів: українське бароко і класицизм. Серед ключових будівель — Вознесенський собор (головний храм, завершений 1732 року), Трапезна церква (найдавніша мурована споруда кінця XVII століття) та дзвіниця кінця XVIII–XIX століть, у нижньому ярусі якої розташована Свята брама. Крім того, на території монастиря зведено інші храми та корпуси, зокрема Воскресенську, Казанську та цвинтарну Свято-Троїцьку церкви.
Флорівський монастир і досі функціонує як діючий жіночий монастир і є важливим духовним центром Києва. Його архітектурна цінність, історичне значення та духовна роль роблять його однією з найвизначніших пам’яток Подолу та всієї столиці. Монастир не лише зберігає традиції українського бароко, а й продовжує виконувати соціальні та релігійні функції, залишаючись осередком культури, освіти та благодійності.