Дзвіниця церкви Миколи Доброго, розташована на вулиці Покровській, 6, є унікальною пам’яткою архітектури національного значення, що дивом збереглася після знищення основного храму в радянські часи. Первісно мурована дзвіниця була зведена близько 1716 року за ініціативи священика Симеона (Ширипи), який фінансував також будівництво нового мурованого храму після пожежі, що знищила дерев’яний. У 1781 році до другого ярусу з південного фасаду була прибудована аркада-галерея з колонами у стилі українського бароко, що додало споруді особливого архітектурного шарму.
Дзвіниця поєднує елементи українського бароко та шатрової архітектури XVI–XVII століть, що робить її унікальною для Києва. Її висота з шатром і маківкою сягає близько 28 метрів, а товщина стін на нижніх ярусах — 1,7–1,8 метра. Споруда була багатофункціональною: на нижньому ярусі могли жити паламарі або діяла парафіяльна школа, на другому – працювала тепла церква на честь Святого Симеона Стовпника, а третій ярус слугував дзвоновим. Після пожежі 1811 року її переосвятили на честь Великомучениці Варвари.
Основний храм Миколи Доброго, перебудований на початку XIX століття архітектором Андрієм Меленським у стилі класицизму (ампір), був знищений у 1930-х роках радянською владою, а дзвіниця дивом уціліла. У радянський період її використовували як фондосховище, а у 1963 році вона була включена до реєстру пам’яток архітектури. Сьогодні у дзвіниці діє греко-католицька парафія Святого Миколая, зберігаючи духовну функцію та історичну цінність споруди.